💙💛 СІМ граматичних рис української мови

 

🇺🇦 1️⃣ Кличний відмінок іменників. Представлений закінченнями -о, -е, -є, -у, -ю: Одесо, Миколаєве, Балакліє, Лисичанську, Маріуполю.

🇺🇦 2️⃣ Наказовий спосіб дієслова першої особи множини. Представлений закінченнями -мо, -імо: встаньмо, працюймо, ходімо. 

Московити кажуть "давайте".

🇺🇦 3️⃣ Закінчення -ові, -еві, -єві іменників чоловічого та середнього роду в давальному відмінку: директору — директорові, секретарю — секретареві, Андрію — Андрієві, немовлятку – немовляткові. І навіть прізвища: Петренку — Петренкові, Іванишину — Іванишинові.

Для уникнення одноманітних відмінкових закінчень потрібно спочатку використовувати закінчення -ові, -еві, -єві, а потім — -у, -ю: Симоненкові Василю Андрійовичу, Леонідові Миколайовичу Іваненку, панові директору.

🇺🇦 4️⃣ Синтетична (та, яка складається з одного слова) форма майбутнього часу дієслова: -робитиму, -робитимеш, -робитиме, -робитимемо, -робитимете, -робитимуть, -робитиметься, -робитимуться.

Формально є і аналітична форма (з двох слів): буду робити, будеш робити, буде робитися тощо, яка менш органічна для нашої мови, тому небажана.

🇺🇦 5️⃣ Синтетична форма вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників: тепліший — найтепліший. 

Є і аналітична: більш теплий, найбільш теплий, якої краще уникати.

Найвищий ступінь можна додатково посилити префіксами що- та як-: найтепліший — щонайтепліший, якнайтепліший. У московита на всі варіанти буде "самый тёплый".

🇺🇦 6️⃣ Після числівників два, обидва, три, чотири в називному відмінку іменник чоловічого роду стоїть у множині: два хлопці, три роки, чотири ясени. 

Прикметники в поєднанні з числівниками два, три, чотири та іменниками узгоджуються з останніми у відмінку (дві веселі дівчини / три молоді соняшники). Це давніша форма узгодження (відлуння двоїни). Але мовна практика знає й такі сполучення: дві веселих дівчини, три молодих соняшники. Форми з родовим відмінком прикметника засвідчені в українській мові вже в XV ст.

🇺🇦 7️⃣ Давноминулий час дієслова (плюсквамперфект). Широко вживався у староукраїнській літературній мові XVI-XVIII ст. і зберігся дотепер: "Я читав був цю книжку, та забув її зміст" (Марко Вовчок).

Цю форму рекомендовано вживати в розмовному та художньому стилях для посилення розмовного колориту, однак тенденцією є активізація її вживання в публіцистичному стилі та спорадично навіть в офіційно-діловому ("Акт проголошення незалежності України" від 24 серпня 1991 р.: "Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні [...]"

Плекаймо мову, пишаймося своїм! 🇺🇦

💙💛 Редакторка Ольга Васильєва